..:Український:::Пакет:..

ЗАВАНТАЖИТИ GTA IV !

kOLiR — Wed, 07 Jan 2009 20:11:44 GMT

У вас з'явилася можливість безкоштовно завантажити повну ПК-версію найкращої гри 2008 року - GTA IV. Для цього не потрібно реєстрації чи будь-яких торентів.

>>>ЗАВАНТАЖИТИ<<<

Росія в пітьмі економічної кризи

kOLiR — Sat, 03 Jan 2009 01:02:15 GMT

Ще рано припускати, наскільки сильним виявиться удар світової кризи по економіках тих чи інших країн – про це можна буде точно сказати роки через три, або і п`ять. Утім, вже сьогодні зрозуміло, що найсильніше постраждають ті держави, економіка яких значною мірою залежить від експорту, особливо, сировинного.

Особливо «не пощастило» щодо цього Росії, експорт якої приблизно на 90% складається з сировини: нафти, природного газу, металу, лісу.

Промисловість Росії низько лягла, економіка в рецесії

Згідно з даними Росстату, обсяг промислового виробництва в РФ у жовтні 2008 року зріс лише на 0,6% в річному обчисленні проти 6,3% у вересні. А в листопаді промислове виробництво впало на 8,7%.

Виробництво скорочується практично по всіх галузях російської промисловості. В обробних виробництвах падіння досягло 10,3%, у виробництві та розподілі енергії, газу і води – 9,3%. Якщо не враховувати сезонний чинник, обробка скорочується вже три місяці поспіль: на 0,6% у вересні, на 3,2% в жовтні і на 8,5% в листопаді.

З огляду на таке різке падіння в промисловості російські експерти констатують «жорстку посадку» економіки і не беруться обговорювати джерела її відновлення.

Подібні оцінки озвучив і представник уряду Росії. За словами заступника глави Мінекономрозвитку РФ Андрія Клепача, в четвертому кварталі буде серйозне падіння промислового виробництва та економіки в цілому. «Рецесія почалася. Великий спад почався з жовтня і буде в листопаді-грудні», – повідомив чиновник.

Податкові збори в РФ скоротились удвічі, бюджет став дефіцитним

Мінфін Росії днями повідомив про різке скорочення доходів федерального бюджету в листопаді 2008 року. Федеральна податкова служба за минулий місяць зібрала вдвічі менше податків, ніж у жовтні, надходження від Федеральної митної служби скоротилися більш ніж на чверть.

У жовтні до федерального бюджету РФ надійшло 937 млрд. руб. доходів, а в листопаді — 571 млрд. руб. При цьому податкові збори впали більш ніж удвічі: з 437 млрд. руб. до 204 млрд. руб. Митна служба в листопаді зібрала на 26% менше – 347 млрд. руб. проти 470 млрд. руб. у жовтні.

Міністерство фінансів Росії не розкриває, за рахунок чого відбулося зниження, посилаючись на «оперативний характер» інформації. Заступник голови цього відомства Антон Силуанов повідомив лише про різке падіння надходжень з податку на прибуток. За його словами, в листопаді 2008-го вони становили 38% від рівня 2007-го.

Проте російські експерти без зусиль пояснюють причини такої сумної картини. Усе просто: прибуток по багатьох секторах змінився збитками, зниження кількості операцій неминуче зменшує нарахування ПДВ, а звільнення персоналу та зрізання зарплати одразу ж скорочують надходження від єдиного соціального податку і прибуткового податку.

А ситуація з митними платежами гранично ясна. За бюджетною статистикою, дві третини доходів митна служба збирає з експортерів нафти і нафтопродуктів. А ціни на нафту впали з липня більш ніж у 3 рази, що змушує російський уряд регулярно знижувати експортне мито на нафту (у жовтні воно було $372,2 з тонни, в листопаді – $287,3).

Через таке різке зниження податкових надходжень у листопаді в Росії утворився дефіцит бюджету. Як повідомив Мінфін, за 11 місяців 2008 року профіцит федерального бюджету Росії становив $99 млрд. А з урахуванням того, що за 10 місяців профіцит становив приблизно $100 млрд., дефіцит у листопаді дорівнює близько $1 млрд.

Валютні резерви тануть, рубль падає

Скорочення валютної виручки від експорту нафти, металів, мінеральних добрив і інших товарів, а також масовий відплив капіталу спричиили девальваційний тиск на рубль і призвели до стрімкого скорочення золотовалютних резервів Центробанку РФ.

На початок 2008 року об`єм золотовалютних резервів РФ був зафіксований на відмітці в $478,8 млрд. Аж до серпня міжнародні резерви неухильно росли, досягнувши до 8 серпня рекорд високої суми в $597,5 млрд. Проте вже з кінця вересня було відмічено скорочення фонду.

За жовтень резерви знизилися на $71,468 млрд. На 5 грудня об`єм міжнародного резервного фонду склав $437 млрд., зменшившись за один тиждень приблизно на $17 млрд.

Тим часом, російський рубль вже п`ятий місяць підряд демонструє падіння.

У четвер 11 грудня Банк «Росія» знову розширив технічний діапазон зміни вартості бівалютного кошика, що складається з $0,55 і 0,45 євро, внаслідок чого курс рубля до кошика впав при відкритті торгів на ММВБ приблизно на 30 копійок. Однопроцентне розширення коридору бівалютного кошика стало другим за грудень, а з початку серпня 2008 року котирування рубля до кошика втратили приблизно 8,3%.

При цьому трейдери роблять ставки на істотне падіння рубля наступного року, причому, на думку аналітиків, різке падіння може статися й раніше, повідомляє Dow Jones News. До таких прогнозів їх спонукає, зокрема, і недавнє зниження рейтингу Росії агентством S&P з ВВВ+ до рівня ВВВ.

Поки ж на ринку 12-місячних форвардів рубль оцінюється з 22-процентним зниженням проти кошика долар–євро, тримісячні форварди на рубль торгуються з пониженням на 9%, місячні – на 3%.

У 2009 році безробітними можуть стати 7 мільйонів росіян

Спад виробництва практично в усіх сферах російської економіки, природно, вже сьогодні позначається на зростанні кількості безробітних, а далі цей процес лише прискориться.

Наразі рівень безробіття в Росії знаходиться на рівні 6% економічно активного населення. Міністерство соцрозвитку РФ говорить про можливий рівень безробіття в 2009 році близько 10%. А за прогнозом Центру соціальної політики Інституту економіки Російської академії наук, безробіття в країні до кінця наступного року подвоїться і становитиме 10-12%.

Крім того, проблема зайнятості населення в Росії має свою специфіку. Зараз в РФ налічується 700 т.з. «мономіст» з єдиним діючим великим містоутворювальним підприємством. Саме такі міста і населені пункти перші постраждають від безробіття. Є чимало міст, які мають 2–3 підприємства, – вони також у групі ризику. Напевно спостерігатиметься різка диференціація: в якихось регіонах буде рівень безробіття в межах припустимого, десь буде вельми серйозне його перевищення.

«Перш за все, безробіття торкнеться окремих галузей економіки. Йдеться про машинобудування, металургію, будівництво. Це доволі страшна ситуація. Близько 7 млн. чоловік залишаться без постійного заробітку», – розповів керівник Центру соціальної політики Інституту економіки РАН Євген Гонтмахер.

В Україні ситуація не краща

Якщо до перелічених вище проблем додати ще високу інфляцію та недовіру росіян до національної валюти, що підганяє їх переводити рублеві депозити в долари і євро, то можна констатувати, що російська економіка сьогодні тріщить по всіх швах. Задля об`єктивності треба сказати, що хоча влада Росії і пізніше за український уряд публічно визнала саму кризу, але раніше заходилася з нею боротися.

В Україні ситуація у фінансовій сфері та економіці, мабуть, ніяк не краща, ніж у Росії. Зокрема, скорочення промислового виробництва у нас сягло в жовтні 19,8%, а в листопаді – 28,6% (листопад до жовтня – на 15,2%). Таке різке погіршення показників по промисловості стане причиною ще більшого порівняно з жовтнем падіння ВВП в листопаді (у жовтні – мінус 2,1%). Причому головним чинником зниження цих показників є скорочення металургійного експорту, а в листопаді минулого року, з яким іде порівняння, світові ціни на сталь були відносно низькими. Їх зростання почалося в грудні 2007 року і тривало до червня цього року, тому порівняння величини експорту і ВВП в наступні місяці з відповідними періодами минулого року може виявитися ще більш негативним (за рахунок зростання порівняльної бази).

Точних відомостей щодо бюджету в листопаді ще немає, але міністр фінансів України Віктор Пінзеник відкрито заявив минулого тижня, що уряд не має можливості покрити дефіцит бюджету-2008. За його словами, в жовтні, листопаді і грудні в Україні відбувається реальне зниження зростання ВВП. Враховуючи це, посилиться невиконання місцевих і центрального бюджету через те, що уряд не має можливості покрити дефіцит державного бюджету на 2008 рік, оскільки не існує доступу до ринків фінансування.

Такі туманні фрази міністра наштовхують на думку, що бюджетні показники листопада і грудня будуть вельми нерадісні.

Інфляція ж в Україні ще вища, ніж у Росії (за рік у Росії очікується близько 13%, в Україні – більше 20%). Гривня впала до долара набагато сильніше, ніж девальвував російський рубль. Не у виграші сьогодні Україна порівняно з Росією і по відносних темпах зростання кількості безробітних, і по багатьох інших соціально-економічних показниках. Але робити сьогодні прогнози про те, яку з двох країн криза вдарить болісніше і яка з них швидше впорається з економічними потрясіннями, вельми складно.

Є підстави вважати, що Кремль для уникнення руйнівних соціальних потрясінь зробить чергову спробу «перемикання» уваги громадськості на зовнішнього ворога. Хто ним стане, неважко здогадатися. Але це тема окремої статті.

Юрій Глухов

Рік загроз і викликів

kOLiR — Sat, 03 Jan 2009 00:57:35 GMT

Адже рік, що минув, відзначається небувалою концентрацією внутрішніх і зовнішніх загроз у країні. У внутрішньому житті головна з них - параліч усіх гілок влади, який загрожує перерости у дискредитацію самої ідеї української державности. Пригадується, як керівники країни під час відзначень Дня Незалежности полюбляють запевняти, що Незалежність України - це доконаний факт, який не має зворотної сили. Сьогодні таке твердження не виглядає таким безапеляційним. Незалежність України - під загрозою! І головне питання дня - не так подолання економічної і фінансової кризи, як збереження незалежности держави. Цього разу відповідальність за такий стан лежить передусім на Президентові України Вікторові Ющенку та Прем'єр-міністрові Юлії Тимошенко. Лише два приклади. Нещодавно глава секретаріату Президента України Віктор Балога заявив, що В. Ющенко не підпише Державний бюджет, якщо в ньому не будуть передбачені кошти на проведення позачергових парламентських виборів. Як можна долю національного бюджету, та ще й під час фінансово-економічної кризи, узалежнювати від політичних маніпуляцій, які, власне, й довели Україну до нинішнього важкого стану? Або як можна зрозуміти заяву Юлії Тимошенко про перехід в опозицію до Президента? Абсурдність таких заяв очевидна і свідчить про одне: втрату Президентом та Прем'єр-міністром почуття відповідальности за долю Української держави.

На тлі самознищення двох основних гілок влади корупційний скандал, пов'язаний із хабарництвом голови Львівського апеляційного адміністративного суду Юрія Зварича, виглядає не так сенсаційним, як закономірним явищем морального розкладу правлячої еліти. Іншими словами, метастази корупції, запущені у судову систему влади, віддзеркалюють загальну ситуацію, яка свідчить про дефолт влади загалом.

Не думаю, що це був вдалий рік для зміцнення міжнародного авторитету країни. Реально Україна не просунулася на шляху до Європи. Ще у квітні на Бухарестському саміті країн - членів НАТО - було заявлено, що у недалекому майбутньому наша країна стане членом Альянсу. Тоді про надання Україні ПДЧ - плану дій щодо членства в НАТО - говорили як про неминучість. Проте вже у грудні на засіданні Північноатлантичної ради у Брюсселі наша держава отримала - як відповідь на внутрішню нестабільність - сурогат у вигляді Річної національної програми.

Натомість у 2008 році зроблено значний крен у бік Росії, яка не відмовилася від імперських амбіцій. Інколи складається враження, що провідні політики й державні діячі наввипередки їздять до Москви, щоб засвідчити свою лояльність Кремлю, замість того щоб з гідністю і гордістю відстоювати власні національні економічні й політичні інтереси.

Найбільше "прославився" лідер опозиції Віктор Янукович, який на з'їзді прокремлівської партії "Єдина Росія" вдався до критики української влади. Якщо вчинок лідера Партії регіонів ілюструє меншовартість цього політика, то дії його однопартійця Валерія Коновалюка можна вважати національною зрадою. Адже як інакше можна трактувати діяльність депутата, котрий відверто виступив рупором російських спецслужб, діяльність яких спрямована на знищення Збройних сил України, а отже - Української держави. Загалом можна констатувати, що так звана опозиція в особі Партії регіонів, не кажучи вже про комуністів, так і не трансформувалася у державницьку, проукраїнську політичну силу.

І все ж у році, що минув, відбулися події, які матимуть доленосне значення для України. У рейтинзі подій минулого року на перше місце поставив би візит в Україну Вселенського патріарха Варфоломія І. Переконаний, що ця подія у недалекому майбутньому матиме велике значення для завершення процесу консолідації традиційних українських християнських церков, а отже - зміцнення духовного і морального фундаменту української нації і держави. На жаль, на тлі політичних, економічних і соціальних негараздів ми мало уваги приділяємо духовному життю українського народу. Але ж без сформованої духовности нації не можна збудувати сильну й заможну Україну.

На друге місце, на мою думку, претендують події, пов'язані із відзначенням в Україні і світі 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років. Незважаючи на жорстку критику Президента України Віктора Ющенка за надання ним начебто надто великої уваги цій події, вона матиме велике значення для формування історичної свідомості українців. А це те, чого нам бракує. Це те, без чого українська нація не може відбутися як нація державна.

Сьогодні у пошуках виходу із політичної та економічної кризи розглядаються різні варіанти. Дехто вважає, що треба якнайшвидше провести дочасні президентські й парламентські вибори: це, начебто, дасть можливість розрядити напруження у верхніх ешелонах влади. Інші переконані, що потрібно невідкладно розпочати формування нової політичної сили - як альтернативи "помаранчевим" та "біло-синім". Так, уже з'явилися нові лідерські проекти на зразок "Фронт змін" під керівництвом екс-спікера Арсенія Яценюка та "Громадянська позиція" на чолі із екс-міністром оборони Анатолієм Гриценком. Є й такі, котрі вважають, що панацеєю від усіх бід стане змінена Конституція, яка чітко розмежує повноваження різних гілок влади.

Однак дедалі більше аналітиків схиляються до думки, що незабаром головним чинником суспільних змін виступатиме не президент, прем'єр-міністр, Верховна Рада чи якась партія - на політичну арену може вийти Український Народ. Відтак уже почалися різноманітні акції, спрямовані на дискредитацію масового народного руху за реальні зміни в Українській державі: маються на увазі різноманітні заходи офіційних профспілок та піар-проекти на зразок провокації "Дістали".

Тим часом Україна входить у новий рік в очікуванні справжніх народних виступів, які, з одного боку, можуть розчистити дорогу для нової еліти, котра, нарешті, наведе порядок у країні; а з другого - посилять анархію як чинник демонтажу державности. У цій ситуації зрозуміло одне: зміни будуть обов'язково!

Історична пам'ять. Що з нею робити? І як з нею жити?

kOLiR — Sat, 03 Jan 2009 00:55:25 GMT

Про це та інше йшлося на Міжнародній конференції "Геополітика, примирення та пам'ять", яка відбулася 4-6 грудня 2008 р. у Києво-Могилянській академії. Організаторами виступили згаданий навчальний заклад, Посольство Республіки Польща в Україні, Посольство Франції в Україні, Французький культурний центр у Києві, Інститут наукових досліджень політики Національного центру наукових досліджень (Париж).

Тема конференції широко дискутована у Європі і взагалі не піднята до розгляду в Україні, якщо брати до уваги науковий дискурс. Власне, цей захід став першим у зачинанні обговорення проблем історичної пам'яти.

Конференція зібрала плеяду відомих компетентних істориків, публіцистів, журналістів, критиків, представників посольств. Змістовна програма мала свою логічну структуру. Прагнучи дати більш узагальнене уявлення про теми промовців, пропонуємо таку класифікацію: аналіз примирення чи непримирення європейських конфліктів, відносини колишніх радянських країн з їхнім комуністичним минулим та оцінка рівня примирености українсько-польських конфліктів (Волинь, Вісла, діяльність УПА).

За словами французького політолога Жоржа Мінка, "минуле - воно не минуле, воно завжди залишається з нами постійно", і з ним треба якось жити. Без вирішення проблем історичної пам'яти немає поступального розвитку. На цій тезі зійшлися всі учасники конференції.

Представники з України та Польщі більшою мірою говорили про конфлікт, що торкався Волині та діяльности УПА в Західній Україні. Польські історики песимістичніше дивляться на цю проблему і вважають, що провина України в даному конфлікті є більшою і не визнана до кінця (Г. Мотика). Оптимістично на українсько-польське примирення дивиться директор Інституту історичних досліджень Львівського університету Я. Грицак, вважаючи його успішним результатом у подоланні конфліктів історичної пам'яти. Позитивний результат, вважає професор, отриманий завдяки тому, що ініціативу щодо примирення висловила громадськість, а реалізовували її авторитетні політики (В. Ющенко, 2005 р.).

До проблем історичної пам'яти, пов'язаної з тоталітарним минулим, долучилося ширше коло учасників. До прикладу, були взяті Україна та Росія окремо, Латвія та країни Балтії, країни колишнього Радянського Союзу загалом, а також Польща, Іспанія та Німеччина. З перелічених країн лише Іспанія здобула примирення з історичною пам'яттю часів генерала Франко. Промовистим прикладом примирення, до якого не раз зверталися учасники конференції, стала й сучасна Німеччина, яка спромоглася визнати вину за розв'язання Другої світової війни (на різних рівнях - морально, юридично, фінансово), завдяки чому пережила "очищення", звільнившись тим самим від комплексів, які породжує феномен вини. Саме такого очищення й не вистачає пострадянським країнам, які, за словами віце-ректора Українського Католицького Університету М. Мариновича, вважають себе лише жертвами, забуваючи при цьому, що самі ж допустили ганебне владарювання комуністичної машини, за що мають нести колективну відповідальність, визнати цю помилку і покаятися. Тільки тоді можливе примирення з історичною пам'яттю. Допоки ж цього не буде, конструктивного проекту побудови майбутнього годі й очікувати.

Цікавими були виступи представників Польщі та Франції стосовно інших європейських конфліктів, а саме - про позитивний приклад примирення між Францією і Німеччиною з приводу Ельзасу та Лотарингії, війни в Югославії, а пізніше - між Сербією та Косово, проблеми Голокосту, війни між Францією та Алжиром. На жаль, більшість із цих конфліктів є радше прикладом неподолання конфліктів історичної пам'яти. Спільною формулою в можливості примирення учасники конференції цілковито визнали цитату, взяту з католицького послання, яка звучить так: "вибачте… і вибачте нас…" Тільки в такому разі можливий шлях до примирення. Інакше конфлікт має небезпеку залежатися на скрижалях національної пам'яти, заважаючи нащадкам почуватися комфортно в нових реаліях.

Юлія КРАВЧЕНКО

Руська (давньоукраїнська) мова у державно-адміністративній сфері

kOLiR — Sat, 03 Jan 2009 00:53:43 GMT

Люблінська унія 1569 року відкрила шлях до утвердження виняткового становища польської шляхти серед инших суспільних верств. Це призвело до небаченого досі в Україні явища: посилення національного та релігійного шовінізму. За княжої і литовської доби натомість існувала відносна толерація, яку добре передавало гасло: "сию та ону віру Бог дав". Від Люблінської унії шириться мовний і релігійний антагонізм, здебільшого внаслідок нетерпимости поляків. Однак найтрагічніше цей процес розгорнувся у свідомості і підсвідомості українців. У їхні душу, серце і розум твердо входять поняття "вищости" та "нижчости": вищости польської культури, польської мови, католицької віри - нижчости української народности, мови, православної віри. Молодше покоління українського панства, заполонене і спокушене перспективами польської шляхти, нестримно прагне до польського шляхетського побуту із польською мовою. Внаслідок великої кількости мішаних подруж і під тиском суспільного оточення колишнє руське панство переходить у католицизм. Цьому активно сприяє і полонізація освіти. В українських середніх школах запроваджено єзуїтську систему виховання з навчанням латинською та польською мовами. Так, замість рідної мови єзуїти пропонували католицтво і латину для пізнання істини, польську для підвищення свого соціяльного статусу, збагачення і кар'єри. У такий спосіб від українського народу відділено його провідну верству, а відтак вигадано назву "хлопи" і похідні від неї "хлопська мова, хлопська віра". Тому, як погордливо сміялися з українців поляки, у православній вірі, а отже, мові і культурі залишилися лише "попі та хлопі", тобто сам простий народ, який згодом у національно-визвольному вирі XVII ст. визначить долю і України, і Польщі.

Українська еліта, хоч якою була фатальна політика Польщі з її блиском і спокусливістю культури та грошовитістю, соціяльним статусом, значною мірою намагалася протистояти тискові, демонструючи, як зауважив Є. Маланюк, "старокиївські поклади духа". Про це свідчить, зокрема, меморіял нашого духовенства 1621 року про козаків: "Се ж бо те плем'я славного народу руського з насіння Яфетового, що воювало грецьке царство морем Чорним і суходолом. Се з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилях морем і сушею плавало та Царгород здобувало. Се ж вони за Володимира Святого, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Іллірик…" (Є. Маланюк). Цей текст віддзеркалює мислення інтелектуальної еліти. У систему цього мислення закономірно вписується мовна проблематика: мовне питання стає стрижневим "у створенні правового режиму для жителів українських воєводств Речі Посполитої" (У. Добосевич). На Люблінському сеймі українська шляхта оприлюднила свої вимоги: збереження станових привілеїв, руської мови в офіційному діловодстві і свободи віросповідання. Так сформульовано основні засади убезпечення Руси від втрати власної ідентичности.

Українська верхівка добре усвідомлювала польські мовні наміри, тому відразу ж зробила спробу забезпечити розвиток руської мови в акті Люблінської унії 5 червня 1569 року: "На прохання всіх станів позоставляємо, що по всяких їхніх судових справах, як назви, вписи до книг, акти й усякі їхні потреби, так і наших судів гродських і земських, як і з нашої коронної канцелярії наші декрети, і по всіх наших коронних потребах королівських і земських листи до них не яким иншим, а тільки руським письмом мають бути писані й проваджені на вічні часи" (І. Огієнко). Цей акт підписав король Сигізмунд Август. Однак Польща традиційно порушувала ухвалені закони, повсякчас наражаючись на спротив української верхівки, і зокрема, у 1569, 1571, 1576, 1577 рр. 1576 р. король Речі Посполитої Стефан Баторій звернувся до брацлавської шляхти з листом польською мовою, але шляхта відмовилася виконати його розпорядження, натомість попросила: "Найясн?йшій милостивый королю, то ся намъ даетъ надъ право и вольности наши, ижь листы съ канцелерый вашой королевской милости до насъ писмомъ польскимъ выдаваютъ. За што и впродъ вашой королевской милости нашого милостивого пана покорными нашими прозбами просимо, абы ваша королевская милость при привилею и свободахъ нашихъ насъ заховати, и до насъ листы съ канцелереи вашой королевской милости рускимъ писмом выдавати росказати рачилъ" (Акты, относящиеся к истории Западной Руси).

У відповідь польський уряд дав гарантії щодо використання української мови: привілеї 1569, 1591, 1638, 1681 рр., але вони рідко втілювалися у життя. Наприклад, із 17 книг муніципальних і судових документів, написаних між 1582 і 1776 рр., 130 - польською мовою, 25 - змішаною польською і латинською, 13 - змішаною українською і польською, 3 - українською, 1 - латинською.

Українські посли 1590 р. на Варшавському сеймі провели постанову "Поправа прав Воєводств Волинського, Брацлавського й Київського: "Щоб статути для тих воєводств, за їхнім правом, писалися руським язиком і письмом, не мішаючи слів латинських" (В. Кубайчук).

Загальну атмосферу відстоювання національних прав і потреб відображено у "Заповіті" шляхтича, каштеляна брацлавського і городничого володимирського В. Загоровського. У липні 1577 р., потрапивши до татарського полону у Криму, він передав своїй рідні "Заповіт", що ходив по руках волинської шляхти. Цей "Заповіт", як зауважив В. Шевчук, - "вислів суспільного думання українського шляхтича кінця XVI ст."

Попри колективні і поодинокі національні спалахи спротиву, основний закон країни - Литовський Статут, - ухвалений після Люблінської унії 1588 року, вже 1614 р., а потім 1619, 1648, 1693, 1744, 1786 і 1819 рр. вийшов польською мовою. Дорога до цієї постанови була довга, складна і показова у сенсі суспільно-креативної ролі руської мови. Якщо поляки під немалим тиском литовців і русинів заледве погоджувалися на сприйняття, так би мовити, "букви закону" (себто змісту положень) цього Статуту, то дух його у формі мови, здається, виїдав їм очі. Вже на Люблінському сеймі 1569 р. створено комісію для узгодження Статуту ВКЛ 1566 р. з чинним польським правом, і польський король Жиґмонт III Ваза 28.01.1588 р. затвердив його власним привілеєм. Відповідно до цього привілею Статут мав вийти руською і польською мовами. Абсолютне право на друкування цих видань отримав підканцлер ВКЛ Л. Сапега. Він вирішив видати Статут саме руською мовою, мовою рукописного оригіналу.

Відтак руською мовою цей Статут видавали ще двічі - 1594 і 1600 рр., і долучилася до цього саме литовська громадськість, що всіма силами як юридичний суб'єкт конфедеративного об'єднання Речі Посполитої намагалася зберегти чинність цього юридичного документа - гаранта її державної самостійности. Основне державно-правове значення Статуту 1588 р. полягало в тому, що він унормував збереження ВКЛ як самостійної держави всупереч актові Люблінської унії.

Однак після того, як сейм 1594 р. не погодився з виправленнями до Статуту, польський уряд ухвалює рішення про заборону видання Статуту руською мовою і наказує терміново перекласти його польською. Польські вчені обґрунтовували необхідність цього перекладу тим, що руська мова мало застосовується у суспільстві і "зникла швидко і відразу", поступившись поширеній польській… Цікаво й те, що у польському перекладі пропущено устав Статуту 1588 р. (чого не було в попередніх Статутах) про обов'язковість для суддів і урядовців знання руської мови.

Третє польське видання вийшло 1648 р. із зумисним викривленням змісту титульного аркуша. Аби послабити чи подолати опір литовської та української шляхти внесенню змін до Статуту і зміні мови, на титульному аркуші цього видання зумисно зазначили, що Статут 1588 р. начебто надруковано польською мовою в Кракові, себто одночасно, а можливо, і раніше від руського віденського видання. Отже, є два оригінали - польський і руський. Відтак єзуїтське видання Статуту 1693 р. остаточно закріпило думку, що Статут спершу був надрукований польською мовою, а вже потім перекладений руською. Лише спеціяльно створена комісія наприкінці XVIII ст. встановила, що оригіналом тексту Статуту є видання 1588 р. руською мовою. Характерно, що на українських землях головно використовували копії Статуту руською мовою 1588 р. - суспільство міцно трималося саме за руськомовний Статут, вважаючи його своїм, національним пам'ятником права.

Ця майже детективна історія з перекрученням, приховуванням і забуванням руського оригіналу Статуту 1588 р. і вилученням положення про обов'язок писаря вести документацію руською мовою не лише свідчить про польські шовіністичні наміри якнайшвидше витіснити руську мову з ділової сфери, але маніфестує визначальну державницьку роль руської мови. Боротьба за мову Статуту була боротьбою за право рівного у новоствореній державі Речі Посполитій, боротьбою за юридичну пам'ятку, що була наскрізь пронизана патріотизмом, "усвідомленим поняттям суверенности народу і держави", "відповідальністю уряду перед народом", "засудженням деспотизму", "правом на власність і особисту недоторканність" тощо (Статут ВКЛ 1588 р.). Саме мова допомагала зберегти дух законотворення тієї епохи, блискуче відтворюючи український демократичний правовий менталітет і українську правосвідомість. Не випадково у зверненні до всіх станів ВКЛ, що стало передмовою до Статуту, Л. Сапега цитує Цицерона: ми "є невільниками закону задля того, аби свободою користуватися могли". Однак поляки активно нищили цю свободу "невільників закону". У 1645-1646 рр. посли сейму отримали інструкції із вимогами подавати витяги із місцевих судових книг польською мовою через погане володіння руською мовою. Згідно із сеймовою постановою 1647 р. українська мова перестала бути обов'язковою для витягів із місцевих гродських і земських судів. Польська мова поступово витіснила українську з Руської (Волинської) метрики. Року 1696 Варшавський сейм ухвалив відповідну до його політичного курсу постанову про мову урядових руських канцелярій: "Писар повинен по польськи, а не по руськи писати".

Якщо визнає весь народ, визнає і світ

kOLiR — Sat, 03 Jan 2009 00:51:16 GMT

Дев'яносто років тому Уряд Української Народної Республіки (Директорія) прийняв "Закон 1 січня 1919 року про Вищий Уряд Української Автокефальної Православної Церкви"

В наші дні у зв'язку з недавнім відзначенням 1020-річчя Хрещення Київської Руси-України у світовому православ'ї почався новий етап давно не стихаючої борні за володіння Українською Православною Церквою. Ми начувані про так звану "естонську православну проблему" (дві малесенькі православні митрополії в цій прибалтійській державі підпорядковані: одна - Константинопольському Патріархатові, друга - Московському, і між цими митрополіями точиться борня з тяжкими наслідками), але у випадку України, яка в десятки разів більше має православних християн, ніж Естонія, боротьба за володіння нами має куди більш ожорсточений і непримиренний характер. Та все ж для України готують щось на зразок естонського сценарію під виглядом створення єдиної Помісної УПЦ. Назва справді добра і для всіх нас, вірян, бажана: нам прикро жити при "трьох православ'ях і ми хочемо двох речей: єдности й визнання"

Але як цього досягти? І чи варто для цього погоджуватися на опрацьовані за межами України, чи у світських середовищах поза межами Церкви, плани підпорядкування будь-кому, коли ми маємо повноцінну церковну православну автокефалію (незалежність) - хай поки що не визнану так званим світовим православ'ям, але вистраждану й виплекану віками самим українським віруючим людом? На це риторичне запитання, я в цьому певен, абсолютна більшість церковних людей скаже: "Ні, не варто. І не варто тому, що це недобрий план, він схожий на змову з метою нового поділу України та її Православної Церкви на зони впливу. Це буде Берестейська унія "навиворіт".

І ось у цій ситуації згадується улюблена фраза першого Патріарха Київського і всієї України блаженноспочилого Мстислава Скрипника: "Визнаймо себе самі, і тоді нас визнає світ". Це не просто гарна фраза, вона була в устах цього мудрого церковного політика й архієрея як така, що ґрунтується на світовому досвіді: він чудово знав, що православні греки, болгари, серби й інші спочатку визнали на державному рівні самостійність, помісність, автокефальність своїх Церков у своїх країнах, а тоді домагалися визнання іншими. І домоглися! Отже, вони починали з голови, а не з ніг.

Та хіба тільки інші народи? Не тільки. Ми маємо в цій проблемі і наш, український досвід, коли в незмірно тяжчих умовах початку XX ст., ніж це ми маємо сьогодні, Уряд УНР обирає не політику поклонів і визнань усім церковним угрупованням і сектам (їх тоді було, як і тепер, з подостатком), а визнання Церкви більшістю українського православного народу, Церкви державотворчої українськомовної, справді спасаючої, справді євангельської. І це було зафіксовано в документі, який має неабияке значення в українській церковній історії. Цим документом розпочався в Україні новий 1919-й рік, бо прийнятий був якраз 1 січня. Нині сповнилося рівно 90 років від дня його появи. Підписаний він був до виконання тодішнім головою Уряду УНР, Директорії Симоном Васильовичем Петлюрою - політиком, який мав духовну освіту, знав канонічне й церковне право; і незрілий, не апробований Церквою й державними юристами документ він би не підписав.

Наводжу текст "Закону 1 січня 1919 року про Вищий Уряд Української Автокефальної Православної Церкви", за монографією професора Олександра Лотоцького "Українські джерела церковного права".

"1. Вища церковно-законодавча, судова та адміністраційна влада в Україні належить Всеукраїнському Церковному Соборові, постанови якого, коли мають церковно-державне значення або вимагають видатку грошей з державних скарбів, підлягають розгляду і затвердженню законодавчих державних органів.

2. Для керування справами Української Автокефальної Православної Церкви утворюється Український Церковний Синод в складі 2 єпископів, 1 протоієрея, 1 священика, 1 диякона і 3 мирян та 1 священика од Військового Відомства. До скликання Собору, який обирає членів Синоду і подає на затвердження Уряду, члени Церковного Синоду призначаються Вищим Республіканським Українським Урядом.

3. Відомству Синоду належать церковні справи: а) релігійні, б) адміністраційні, в) господарські, г) освітні, д) контрольні, з) ревізійні. Додатковим декретом Директорії надані Синодові ще й функції судові.

4. В засіданнях Українського Синоду має присутність призначений для того Міністром представник Республіканського Уряду, який іменується Державним Представником і на обов'язках якого лежать: подавати інформації, роз'ясняти закони, стежити за виконанням законів та постанов Синоду, які не порушують інтересів Республіки. Державний Представник має право опротестування перед Радою Міністрів.

5. Центральна влада Української Автокефальної Православної Церкви з її всім урядовим складом оплачується коштами з Державної Скарбниці одповідно штатам, установленим для цього додатково.

6. Українська Автокефальна Православна Церква з її Синодом і духовною ієрархією ні в якій залежності від Всеросійського Патріарха не стоїть.

7. Український Церковний Синод для керування своєю діяльністю, а також для скликання церковного Собору, виробляє накази, які вступають в силу по затвердженні їх Українським Республіканським Урядом".

Усі сім пунктів цього Закону промовляють про те, що влада УНР визнала УАПЦ Помісною Церквою в державі. Що значить Помісною? Незалежною ні від московського, ні від якого іншого духовного центру світу Церквою. Православною Церквою українського народу. Самостійною, самоуправною, бо саме цими словами перекладається грецьке слово "автокефальна". Шостий пункт Закону мав доленосне значення. На Церкву нападала і внутрішня ворожа сила (церковна і світська), й особливо закордонна: точно така ситуація, як сьогодні бачимо з УГЦ КП! Повигадувано вражою силою образливі дискредитуючі слова, але, як мовиться, українцям ця гавканина в одне вухо входила, а в друге виходила. Церква швидко зростала кількісно і якісно, далеко випереджаючи Церкву московську, різних обновленців, старообрядців (ці останні масами сунули в Україну з Московії, бо там їх сікли, били, переслідували, а в УНР їх приймали як гостей - віруйте у що хочете, але в наші церковні справи не втручайтеся), молоканів, протестантів, сектантів. У жовтні 1921 року УАПЦ на Всеукраїнському Соборі сформувала єпископат за Олександрійською церковною традицією (ця усталена в Ранній Церкві Христовій традиція соборно обирати єпископів є предметом суперечок у православ'ї аж до сьогодні), і хоч це вже було при не-українському, не-демократичному уряді, а при уряді тоталітарному, комуно-більшовицькому, - тирани й насильники не посміли перечити й репресувати УАПЦ упродовж цілого десятиліття. Лише з початком масового терору комуністів на рубежі 20-х та 30-х років потужна і зміцніла на той час УАПЦ була заборонена і знищена.

Якби в Україні був уряд хоча б з елементарними ознаками демократії, то, безперечно, УАПЦ була б невдовзі визнана світовим православ'ям як одна з найбільших Православних Церков світу. Але диявол руками більшовиків-україноненависників і антихристів зробив свою чорну справу, хоч і ненадовго. УАПЦ жила в діаспорі, а в кінці XX ст. відродилася в Україні й нині іменується як УПЦ КП з її майже 13 мільйонною паствою.

В історії є багато повторень та аналогічних ситуацій. Сьогодні УПЦ Київського Патріархату та крихітній УАПЦ (ця остання сформована як "Нова УАПЦ" 1993 року, щоб підважувати й перешкоджати потужній тоді і тепер Церкві Київського Патріархату) пропонують зректися патріаршого управління і статусу, "влитися" в Константинопольський патріархат, тобто повернутися до становища Київської Руси XIІІ століття або Гетьманської України перед 1686 роком. Це можна було б зрозуміти як дитячу гру в історію в початкових класах для школярів. Але не як серйозну й виважену пропозицію, що відповідає канонічним установам і традиціям православ'я. Це знає кожний семінарист. Жодна Православна Церква світу ніколи й ніде добровільно не відмовлялася від набутого тяжкою працею і потом патріаршого управління (з переходом на підлеглу обласну митрополію) заради обіцянки… бути визнаною. І чи приймуть це віртуальне визнання усі Церкви? Наприклад, та ж московська та її сателіти? Це питання для роздумів.

Отже, ці ігрища, що вельми скидаються на змову, неприйнятні з будь-якого погляду. УПЦ КП повністю готова для братерської співпраці і молитовного єднання з усім православним світом. Вона повністю готова для визнання, але не зреченням свого статусу і своїх вражаючих досягнень, а в сущому, як мовиться, сані.

Урок Закону УНР від 1 січня 1919 року дає нам напрям, як треба працювати. Звичайно, не все в цьому Законі підходить для нинішніх церковних реалій. Там наголошувалося на взаємозалежності структур Церкви й Уряду. У наш час Церква відокремлена від держави. Але найціннішим для нас і нашого часу в цьому Законі, якому виповнилося 90 років, є чітка позиція держави щодо Церкви як єдиної Помісної і визнаної в такому її статусі. Якщо ми придивимось до законодавства багатьох держав християнізованого світу - держав з демократичним устроєм, - ми побачимо, що саме так вони зробили, як Уряд Грушевського, Винниченка, Петлюри 90 років тому: самі визнали свою Церкву, а тоді домагалися її визнання зовнішнім світом. І цього домоглися. То в чому ж річ у нас? Може, у відсутності доброї волі?

Ubuntu 8.10

kOLiR — Thu, 30 Oct 2008 18:47:57 GMT

Перш за все кидається в очі дещо підкоректований інсталятор. Взагалі зміни мені здалися досить косметичними і це більшою мірою стосується етапу розбивки на розділи. Ще потрібно сказати, що з диску не обов'язково завантажуватися у режимі LiveCD, можна відразу запускати встановлення. Інсталятор в обох випадках буде однаковий, просто не буде завантажуватися робоче середовище. Українська локалізація з кожною версією стає все кращою, що не може не радувати. Дуже важливе нововведення - утиліта, яка дозволяє підготовати LiveUSB варіант дистрибутиву, це те чого мабуть чекали всі власники нетбуків.

У якості основної теми, як і раніше, виступає Human. Звичайно, якщо пригледітись, то можна побачити деякі дрібні відмінності у порівнянні з попередніми релізами, але ключових змін немає. Хіба тільки по традиції змінилася заставка. На додачу з'явилася темна тема - DarkRoom, власне, вона фігурувала в Intrepid ще з ранніх альф. Не хочу нікого образити, але мені вона здалася повною лажею.

Що нового :

Gnome 2.24

Gnome як завжди надає перевагу еволюції над революцією, а тому на перший погляд особливих змін не видно. Але це на перший погляд. Nautilus тепер підтримує таби, по аналогії з Firefox. Також з'явився ще компактний варіант перегляду каталогів (на додачу до списку і значків). У бічній панелі, напроти піктограм змінних пристроїв, тепер розміщено кнопки для швидкого розмонтування.

Стало набагато зручніше працювати з архівами. Відтепер штатна утиліта архівації дозволяє захищати архіви паролями, шифрувати їх, а також розбивати на томи. Але й це ще не все, відтепер ви можете дуже просто примонтувати до файлової системи будь-який архів, просто обравши відповідний пункт у контекстному меню, і працювати з ним як з будь-яким зовнішнім накопичувачем. Сказати, що це зручно, значить нічого не сказати, це просто супер. Звичайно ж підтримується також і монтування ISO файлів.

При спробі програти мультимедійний контент для якого потрібні кодеки, як і раніше запускається майстер, який допомагає їх встановити. Але тепер він доповнився кнопкою, яка дозволяє легально купити кодеки Fluendo у магазині Canonical тим користувачам, які живуть у країнах де діють софтверні патенти. Totem отримав новий плагін - для перегляду контенту BBC.

Досить цікаво, що Deskbar відтепер можна використовувати у ролі калькулятора. Не знаю, чи моя ідея на Ubuntu Brainstorm вплинула на це нововведення чи ні, але все одно приємно.

Повністю перероблено логіку аплету та діалогу завершення роботи. Відтепер він більше нагадує відповідний діалог MacOS X ніж Windows XP.

GIMP 2.6

Даний реліз всім відомого графічного редактора несе одразу декілька цікавинок:

Новий інтерфейс. Відтепер, у панелі задач, GIMP відображається у вигляді однієї кнопки, рядок меню тепер також один - у основному вікні, яке тепер відкривається завжди, навіть якщо жодного файлу ен створено. Щоб почати редагувати зображення, його можна тепер просто перетягнути мишкою з файлового менеджеру у вікно GIMP.

Інтеграція GEGL. Саме так, основна маса нововведень GIMP схована від стороннього погляду, так би ммовити "under the hood". Потрібно сказати, що інтеграція насправді лише розпочалася і довгоочікувану повну підтримку високої глибини кольору ми побачимо або у версії 2.8, або, якщо не пощастить, то аж у 3.0.

Network Manager 0.7

У порівнянні з попередніми релізами, Network Manager змінився кардинально. Кількість опцій вражає. Не знаю, як все це працюватиме на практиці, потрібно звичайно тестувати, але опцій дійсно дуже багато. Зокрема тепер можна просто додавати підключення через мобільний телефон, VPN та ін. Для кожного типу з'єднання доступно для редагування багато опцій, наприклад зміна MAC-адреси чи значення MTU.

Synaptic отримав функцію Quick Search, тепер працювати з ним стало зручніше. Загалом, у новій Ubuntu дуже багато саме таких, нібито не зовсім помітних покращень, але коли починаєш розбиратися глибше, то виявляється, що дуже навіть корисних.

Версія OpenOffice.org так і залишилася - 2.4. Офіційно 3.0 буде включена лише у релізі Ubuntu 9.04, тому всім бажаючим отримати новий офіс, доведеться підключати відповідний ppa з launchpad.net і встановлювати його самому. Новий реліз Python 2.6 також не відбився на Ubuntu, в дистрибутив, як і раніше, входить версія 2.5.

Cторінка завантаження

Шишка (фото by Nomad)

Nomad — Thu, 25 Sep 2008 11:14:07 GMT

Блукаючи по лісі натрапив на отакі цікаві шпалери :)

Бджола (фото by Nomad)

Nomad — Mon, 22 Sep 2008 21:41:25 GMT

Комахи - цікаві жителі нашої планети. Зблизька виглядають дуже цікаво

Життєдайні краплини (фото by Nomad)

Nomad — Mon, 22 Sep 2008 21:11:54 GMT

Полювання на гарні моменти після дощу... результат в новині