Головна » 2009 » Січень » 3 » Історична пам'ять. Що з нею робити? І як з нею жити?
Історична пам'ять. Що з нею робити? І як з нею жити?
03:55
Про це та інше йшлося на Міжнародній конференції "Геополітика, примирення та пам'ять", яка відбулася 4-6 грудня 2008 р. у Києво-Могилянській академії. Організаторами виступили згаданий навчальний заклад, Посольство Республіки Польща в Україні, Посольство Франції в Україні, Французький культурний центр у Києві, Інститут наукових досліджень політики Національного центру наукових досліджень (Париж).
Тема конференції широко дискутована у Європі і взагалі не піднята до розгляду в Україні, якщо брати до уваги науковий дискурс. Власне, цей захід став першим у зачинанні обговорення проблем історичної пам'яти.
Конференція зібрала плеяду відомих компетентних істориків, публіцистів, журналістів, критиків, представників посольств. Змістовна програма мала свою логічну структуру. Прагнучи дати більш узагальнене уявлення про теми промовців, пропонуємо таку класифікацію: аналіз примирення чи непримирення європейських конфліктів, відносини колишніх радянських країн з їхнім комуністичним минулим та оцінка рівня примирености українсько-польських конфліктів (Волинь, Вісла, діяльність УПА).
За словами французького політолога Жоржа Мінка, "минуле - воно не минуле, воно завжди залишається з нами постійно", і з ним треба якось жити. Без вирішення проблем історичної пам'яти немає поступального розвитку. На цій тезі зійшлися всі учасники конференції.
Представники з України та Польщі більшою мірою говорили про конфлікт, що торкався Волині та діяльности УПА в Західній Україні. Польські історики песимістичніше дивляться на цю проблему і вважають, що провина України в даному конфлікті є більшою і не визнана до кінця (Г. Мотика). Оптимістично на українсько-польське примирення дивиться директор Інституту історичних досліджень Львівського університету Я. Грицак, вважаючи його успішним результатом у подоланні конфліктів історичної пам'яти. Позитивний результат, вважає професор, отриманий завдяки тому, що ініціативу щодо примирення висловила громадськість, а реалізовували її авторитетні політики (В. Ющенко, 2005 р.).
До проблем історичної пам'яти, пов'язаної з тоталітарним минулим, долучилося ширше коло учасників. До прикладу, були взяті Україна та Росія окремо, Латвія та країни Балтії, країни колишнього Радянського Союзу загалом, а також Польща, Іспанія та Німеччина. З перелічених країн лише Іспанія здобула примирення з історичною пам'яттю часів генерала Франко. Промовистим прикладом примирення, до якого не раз зверталися учасники конференції, стала й сучасна Німеччина, яка спромоглася визнати вину за розв'язання Другої світової війни (на різних рівнях - морально, юридично, фінансово), завдяки чому пережила "очищення", звільнившись тим самим від комплексів, які породжує феномен вини. Саме такого очищення й не вистачає пострадянським країнам, які, за словами віце-ректора Українського Католицького Університету М. Мариновича, вважають себе лише жертвами, забуваючи при цьому, що самі ж допустили ганебне владарювання комуністичної машини, за що мають нести колективну відповідальність, визнати цю помилку і покаятися. Тільки тоді можливе примирення з історичною пам'яттю. Допоки ж цього не буде, конструктивного проекту побудови майбутнього годі й очікувати.
Цікавими були виступи представників Польщі та Франції стосовно інших європейських конфліктів, а саме - про позитивний приклад примирення між Францією і Німеччиною з приводу Ельзасу та Лотарингії, війни в Югославії, а пізніше - між Сербією та Косово, проблеми Голокосту, війни між Францією та Алжиром. На жаль, більшість із цих конфліктів є радше прикладом неподолання конфліктів історичної пам'яти. Спільною формулою в можливості примирення учасники конференції цілковито визнали цитату, взяту з католицького послання, яка звучить так: "вибачте… і вибачте нас…" Тільки в такому разі можливий шлях до примирення. Інакше конфлікт має небезпеку залежатися на скрижалях національної пам'яти, заважаючи нащадкам почуватися комфортно в нових реаліях.
